Сучасне українське кримінальне законодавство добре адаптоване до боротьби зі злочинами, що кояться у війні.

З моменту російського військового вторгнення на територію України почали активно обговорюватися випадки застосування тортур як інструменту для впливу на волю людини.

У тимчасово окупованих районах радикальна пропагандистська політика ворога  поєднується із нанесенням  тілесних ушкоджень, завданням болю, а також позбавленням волі та має на меті залучити до співпраці.

Здебільшого, жертвами злочинного вербування стають свідомі українці, люди, які довіряють своїй країні та розуміють протиправний зміст партнерства з ворогом.
Проте інколи не вистачає сил витримувати фізичний примус. Тому, щоб зберегти своє життя, доводиться вчиняти суспільно небезпечні діяння.

У таких випадках стаття 40 Кримінального кодексу України захищає інтереси особи, яку змусили завдати шкоди правоохоронним інтересам. Разом з тим, дана норма не дозволяє забути про зловмисника, який все одно буде відповідати перед законом незалежно, чи визнано злочином поведінку тієї особи, до якої він застосовував примус.

Стаття 40, п. 1 ККУ:
Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.