Спогади про Рафалівку

У 1925-1926 роках переселились з  Львівської області у Рафалівку 8 сімей (родини Сеньо, Зубачі, Родичі, Жмурики, Ганджури, Ланькові, Талляри тощо). Вони заснували у містечку греко-католицьку громаду та на власні кошти збудували  греко-католицьку церкву. Керував будівництвом Сеньо Олексій (батько Степана Олексійовича). Шпиль церкви нагадував готичний стиль. Вона була розташована навпроти сучасного молитовного будинку по вул.Партизанська. Сьогодні на тому місті збудовано будинок Філоничів (директор Рафалівської школи-інтернату у 60-ті р.).

Раз на два тижні з Ковеля приїжджав монах і проводив Службу Божу. Йому за це платили гроші на дорогу (проїзд) та забезпечували на один день харчами. Більше він нічого не  брав. У 1940 році, коли ішов у армію Степан Олексійович, монах благословив і сказав: «Іди і нічого не бійся! Ти повернешся живим!». Його слова були  пророчі: пройшовши всю війну до дому повернувся живим. На кінець 1944 року церкву закрили, а в приміщенні проводили забій тварин, тобто зробили скотобійню.

На території парку сучасної Рафалівської лікарні функціонувала православна церква Петра і  Павла.  До нашого часу збереглася лише назва вулиці  Петро-Павлівська, названа  на честь храму.   На згадку про храм названо сучасний Петропавлівський храм у Рафалівці.

У православній церкві княгині Ольги (на території сучасної меблевої фабрики) богослужіння проводились до 1961р. У 1961р.  церкву закрили, а церковні речі перевезли до Свято-Миколаївського храму у Стару Рафалівку.

Багато у нас святинь – багато їх втрачено.

Сеньо Степан Олексійович (1919р. – 2010р.)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.